Сергей Комиссаров видит наш мир так...

  «Художник   — он   как глазное яблоко лишенное века: обнажённый словно нерв, с   которого сорвали всё   до   единой покровы, но   видящий всё, запоминающий всё». (Писатель Поппи Брайт, роман «Рисунки на крови») Вот как увидел нежданно-негаданно нагрянувший в наш общий дом злополучный COVID -19 выдающийся украинский художник и скульптор Александр Петрович Миловзоров, выставка которого «Подарки музею» в эти дни проходит в Национальном музее украинского народного декоративного искусства на территории Печерской Лавры.  Его авангардная работа (обратите внимание на дату – речь идет о 1985-м году (!!!), это еще до аварии на ЧАЭС) называется: "Простите, потомки…или поцелуй в III тысячелетии". Лишний раз убеждаюсь : дар настоящего художника – предвидеть будущее. Каким бы неожиданным, а подчас и жестоким, оно не было для каждого из нас…  Спасибо, Мастер, за эту работу – предвидение! Она дорогого стоит… Потому что Вы заглянуть в будущее планеты Земля, работая в своей киевской ма

  Вічно молодий і вічно авангардний – коли йдеться про Мистецтво із великої літери! Заслужений художник України Олександр Міловзоров – людина – легенда.  Адже мистецьке життя столиці сьогодні важко уявити без його натхненної творчості, з якою – і це не перебільшення – знайомий буквально кожен із киян і гостей нашого міста.  Протягом свого довгого творчого життя Олександр Петрович оздобив інтер’єри багатьох архітектурних об’єктів столиці. Всі ми бачили ковані декоративні грати «Трави польові» в холі Національної філармонії України, металеві кованки та кольорові вітражі Національної дитячої бібліотеки. Олександр Петрович Міловзоров створив мозаїку та вітраж для столичних станцій метро «Тараса Шевченка» та «Республіканський стадіон» (нині – «Олімпійська»).  Ще два не менш відомих подарунки Києву і киянам від талановитого митця - освітлювана металева арматура для Посольства Болгарії та Будинку-музею Т.Г. Шевченка. Не оминув талановий художник своєю увагою і столичні околиці – це саме він с

Скажи мені, хто твій вчитель і я скажу – хто ти! Ця перевірена віками мудрість досить вдало проектується на і на світ сучасного образотворчого Мистецтва. В тому числі, коли йдеться про навчальний процес. Днями мені казково поталанило : практично випадково познайомився із цілою плеядою молодих талановитих живописців, які є учнями Народного художника України Михайла Євгеновича Гуйди. Ось їхні імена. Роман Дорочинень, Євген Купрієнко, Анатолій Погорілий, Максим Малильо, Іван Волошин, Анна-Христина Зінченко та Артем Побєда. Всі вони свого часу навчалися у НАОМА. Всі вони отримали у стінах цього шанованого вищого навчального закладу гарну освіту. Всі вони досить рано і – головне - на весь голос заявили про себе і в творчих майстернях, і на пленерах, і в галереях. І всі вони - під орудою уславленого Михайла Гуйди – об”єдналися у досить цікаву творчу спільноту, яка називається «Майстерня 254». Бо, як мовиться, «гуртом і батька легше бити» - в сенсі, об”єднавшись у потужній мистецькій кого

  «Диссоциация» - взгляд на себя со стороны… Диссоциация — если говорить об этом с точки зрения науки – это психический процесс, относимый к механизмам психологической защиты. В результате работы этого механизма человек начинает воспринимать происходящее с ним так, будто оно происходит не с ним, а с кем-то посторонним. Такая «диссоциированная» позиция защищает от избыточных, подчас непереносимых эмоций. Термин «диссоциация» был предложен в конце XIX века французским психологом и врачом П. Жане, который заметил, что комплекс идей может отщепляться от основной личности и существовать независимо и вне сознания (но может быть возвращён в сознание с помощью гипноза). Но вернемся к фотографиям… Спасибо, всем участникам вернисажа «Вера. Надежда. Любовь» замечательной украинской художницы и моего друга Светланы Аношкиной за то, что в этот памятный для всех нас вечер в галерее «Митець» снимал не только я, но и меня снимали! Спасибо за замечательные фотографии на память, Карина Кравец, Светла

 " Мы желаем счастья вам, Счастья в этом мире большом! Как солнце по утрам, Пусть оно заходит в дом. Мы желаем счастья вам, И оно должно быть таким, Когда ты счастлив сам, Счастьем поделись с другим!" (Музыкант, композитор и поэт Стас Намин) PS : Все, фініш… Закриваю гештальт за підсумками Всеукраїнського пленеру «Славсько. Осінь – 2020», робота якого тривала у цьому гостинному карпатському містечку з 5-го по 15 – жовтня. Більше 40 моїх авторських публікацій і відео у соціальних мережаж і ЗМІ про перебування митців у Арт-резиденції Тетяни Ціко, погодьтеся, більш ніж непоганий результат. Отож, друзі, дозвольте нарешті поставити крапку у цій яскравій історії. Хоча, як на мене, можна було б поставити ще і три крапки… Адже тема Мистецтва – невичерпна. Саме цьому, перегорнувши прочитану сторінку, починаю читати нову… І - мріяти про майбутні пленери у Карпатах. Світ широкий і безмежний, отож, красивих гірских краєвидів, свіжого цілющого повітря і ясного неба над головою у Слав