"Міміно грузинською означає - сокіл" : мої роздуми у День працівників радіо, телебаченні і з”язку
«― А Мимино - это фамилия или имя?
― Мимино по-грузински сокол.»
(Трагедійно-комедійний фильм «Міміно», рік виходу на широкий екран – 1977)
У день професійного Свята працівників радіо, телебаченні і з”язку я недаремно почав пост із цієї крилатої фрази улюбленого кіно героя моєї молодості. Ті, хто знає мене не лише по Фейсбуку, добре відають : у великій Журналістиці я – із 1982 року. Ще навчаючись другому курсі факультету журналістики КДУ ім. Т.Г. Шевченка (стаціонарне відділення), я почав підкорення телевізійного Олімпу… Працював редактором у Головній редакції науково-популярних і навчальних програм, репортером і спеціальним кореспондентом у «Актуальній камері» і УТН (Головна редакція інформації), потім – заступником Генерального директора ТРК «Київ»… Ну, а далі – звитяжна журналістська праця у програмі «Подробиці» золотої ери «Інтеру», далі – майже «державна служба» на ТРК Верховної Ради України… І ось - фінішна пряма : Київська державна регіональна ТРК, на Хрещатику, 26.
Ця потужна телерадіокомпанія якимсь дивним чином – без згоди на це працівників великого колективу – кілька років тому не дуже красиво «трансформувалася» у Громадське і Суспільне телебачення і радіо, керівники якого, на мою думку, аж ніяк не були зацікавлені, аби під їхнім началом на благо української теле і радіожурналістики працювали супер – професіонали. Адже творчою молоддю легше «керувати», аніж зубрами – професіоналами, за плечами яких - 30-40 років бездоганного журналістського стажу…
П”ять років тому мене (разом ще із кількома Заслуженими журналістами України) новоспечені горе-керівники «трансформованого» телебачення і радіо «делікатно» попросили звільнити робоче приміщення. Ледь останню програму «Світом крокуємо разом» встиг змонтувати… Так само, як і мене, горе-керівники один за одним «вичавили» із професії на пенсію золоту роту фахівців державного ТБ і Радіо… У самому розквіті нашої кар”єри… І так було на всіх обласних ТРК. Дивина та й годі. Що тут ще можна додати?
Горе-керівники «оновленого» колективу зробили ставку на «творчу молодь». Про рейтинги «трансформованого» колись державного телебачення і радіо вам розповідати сенсу немає – ви й так все знаєте, бо все бачите… Але це – на совісті нинішніх «керманичів», які, як на мене, просто бояться професійних журналістів…
Хочу нагадати їм синопсіс фільму «Міміно» : Валіко Мізандарі (він же – Міміно, він же – сокіл) відчуває, що прийшов час змінити щось в житті. Зробити широкий жест, вірний вибір та правильний хід. Наприклад, повернутися до Великої Авіації. Щоб літати в Сан-Франциско, Париж і Чикаго. Але раптом виявилося, що є в його житті щось важливе. Але ось що?
Ось так і я, друзі мої. Також хотів би, як і герой цієї чудової стрічки, знову «літати» на великих швидкокрилих авіалайнерах аж за хмарами… Але – хоча і сила є у моїх крилах, і бажання у душі – знаю : в нашому деформованому суспільстві професіонали теле і радіожурналистики, за великим рахунком, нікому не потрібні. Адже вони небезпечні – багато знають, багато можуть розказати теле і радіо аудиторії. І - не за «темниками», а по совісті. Ось і не запрошують ветеранів теле і радіожурналістики у серйозні проекти. Але, як і Міміно, я не збираюся складати своєї зброї – продовжую літати і під хмарами, і понад хмарами! Виручає Ютуб, допомагають Соціальні мережі. Тому ось вже п”ятий рік поспіль популяризую сучасне мистецтво і туризм на власному каналі у Ютубі, який називається Ukrvideotravel. Крім того, разом із однодумцями-журналістами працюю у Інформаційному агентстві УКРПРЕС-ІНФО. Знаю, що моя праця і праця моїх колег на ниві Журналістики цікава і потрібна людям, які не уявляють себе без Культури і Мистецтва. Тому служив і служитиму для вас, мої дорогі друзі!
А щоб підняти градус настрою всім моїм екс - колегам по Хрещатику, 26 (і не лише) у День нашого професійного свята, хочу завершити цей пост ще однією відомою фразою із фільму «Міміно» :
«―Доброе утро!
―Что, опять выселяют?
―Нет, в этом гостинице я директор.» (мова оригіналу – збережена, саме не «в этой гостинице», а «в ЭТОМ гостинице»).
Це я до того веду, друзі моі і колеги, що навіть опинившися не зі своєї волі на узбіччі великої Журналістики, зброї складати не варто. А наша зброя – правдиве слово.
Отож, борітеся – поборете! Поборете навіть тоді, коли у вас в руках – не потужний Бетакам, а напівпрофесійна камера. Головне – не здаватися і ніколи не зраджувати своїй любимій Професії. Тоді і у вас все вийде на добре. Зі святом, мої бойові посестри і побратими!
Комментарии
Отправить комментарий