Нам, колеги - журналісти, є що згадати...
Я люблю вас, люди! Більше 1000 (!!!) щирих, яскравих і креативних поздоровлень я отримав у свій День народження. Таким чином, минулорічний рекорд перевершено – і це дуже приємно! На практиці це означає, що я недаремно працюю на тернистій ниві Журналістики, практично щодня популяризуючи українську Духовність та Культуру. І мою роботу помічають друзі та симпатики в різних куточках нашої планети.
Дякую за океан Любові та Ніжності у ставленні до мене! Ви – справжні. Особливо приємно було отримувати вітання від друзів у «приват»… Цього разу месенджер порадував як ніколи : із найбільш близькими моїми друзями і подругами ми гомоніли про потаємне, згадуючи найкращі (за нашою спільною версією) моменти такого швидкоплинного життя… А які чудові ностальгічні фото ви мені подарували у День народження!?!.. В моєму архіві донині їх не було. Тепер – маю, і буду берегти, як зіницю ока… «Как молоды мы были, как искренне любили, как верили в себя…» Чудову світлину, якою я сьогодні хочу проілюструвати цей пост вдячності і поваги до кожного із вас, мої дорогі бойові побратими та посестри, на месенджер надіслала відома українська журналістка, яка нині живе і працює у ФРН, Елена Людмирская (Elena Ludmirski). Цьому ностальгічному фото – більше 30 років (!!!). На початку 90-х років минулого століття представники провідних вітчизняних ЗМІ були запрошені до Стокгольму - «гризти граніт журналістської науки». Підвищували ми рівень професійної кваліфікації у Шведській Академії Журналістики… Поїхали тоді до цієї скандинавської країни восьмеро моїх колег – в основному відомі «телевізійники» та «радисти»… Хоча талановиті «газетярі» також були у нашій дружній молодій команді однодумців. На жаль, колективного фото, на якому сфотографувалися всі учасники нашого незабутнього стажування у Шведській Академії Журналістики, ні у Олени Людмирської, ні у мене не збереглося… Хоча (це я персонально звертаюся до моїх друзів Володимира Кацмана, Лариси Троян та Олексія Коваля) воно, можливо, є у вашому домашньому фото архіві? Якщо це так – буду радий мати копію. І для себе, і для красуні Оленки Людмирської. Адже журналістська молодість, дорогі мої друзі, у нас була одна на всіх – спільна!
Комментарии
Отправить комментарий